Голосування за номінанток премії «Жінка України – 2018»  * 22 грудня 2017 р. відбулася вчена рада ІЕП НАНУ  * Співпраця інституту з науковими установами НАН України  * Міжнародна науково-практична конференція «Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики»  *  UkrainianEnglishRussian
Монографія. Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»?
 Монографії  22.02.2018313  00.0

Ляшенко В.І.  Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»?: монографія / В.І. Ляшенко, Є.В. Котов; НАН України, Інститут економіки промисловості; Полтавський ун-т економіки і торгівлі. – Київ, 2015. – С82-88

 
 
Все люди, которые достаточно долго общаются с Зоной, подвергаются изменениям — как фенотипическим, так и генотипическим. Вы знаете, какие дети бывают у сталкеров, вы знаете, что бывает с самими сталкерами. Почему? Где мутагенный фактор? Радиации в Зоне никакой. Химическая структура воздуха и почвы в Зоне хотя и отличается от окружающей, но никакой мутагенной опасности не представляет.
Что мне в таких условиях — в колдовство начать верить? В дурной глаз?
Братья Стругацкие «Пикник на обочине»

На думку деяких російських експертів, унітарна українська держава в колишніх межах неможлива. Саме унітарна українська держава розвалилася на Євромайдані, потерпіла крах, повернути його не можна. На жаль, цього не розуміє і домінуюча сьогодні частина провладного інтелектуального класу. Офіційна ідеологія побудови української нації з помітним акцентом на західні, так звані «європейські цінності», а не на вітчизняні «поняття» стала стріжнем політичного життя офіційного режиму. Крок вліво, крок управо вважається втечею. Але з цією ідеологією не може погодитися величезна частина людей, що мешкають особливо в Південно-східній Україні, – близько 30% жителів України називають рідною мовою російську, майже така ж частка економіки орієнтована на російський і пострадянські ринки. Особливо це не сприймається на Донбасі.
Росіяни вважають, що Україна, якщо і збережеться як єдина країна (можливо і без Криму), все одно вже ніколи не буде такою, як раніше. Повернення до часів до Євромайдану неможливе. Нинішній Донбас вже ніколи не зможе бути частиною України, якщо та намагатиметься стояти на підставах унітарності і етнонаціональної ідеології. Самопроголошені Донецька і Луганська народні республіки в певному, як економічному, так і духовному значенні вже частина Росії, оскільки по факту є форпостом «російського світу» в конфлікті, що розгортається. Російська Федерація, навіть якщо б того захотіла, вже не зможе відмовитися від впливу в
цих регіонах і від допомоги Донбасу. Питання в тому, які форми впливу і допомоги зараз можливі і потрібні.
Відповідь на це питання пов'язана з можливістю перемоги або стабільного контролю «ополченців» над територією регіону. Донбасівське ополчення – це, звичайно, не регулярна армія, тобто його організованість, перша вимога, при веденні бойових дій відносно невелика.
Проте, по-перше, серед ополченців немало тих, хто пройшов серйозну підготовку і навіть має досвід бойових дій : ветерани спецназу, що воювали в Афганістані, ветерани-десантники. По-друге, боєздатність української армії все ще – низька. Якщо Київ не отримає військової допомоги у вигляді сучасної військової техніки, інструкторів і найманців, військова перемога для нього, принаймні в найближчій перспективі, майже недосяжна. З іншого боку, сил ополчення недостатньо, щоб узяти під контроль усю територію двох регіонів. Звідси найбільш вірогідний хід бойових дій – продовження локальних зіткнень. Унеможливлювати перемогу ополчення у більш віддаленій перспективі не можна.
«Глубина разлома в обществе после начала военных столкновений в Донбассе больше, чем кажется на первый взгляд, – апологеты самопровозглашенных республик готовы убивать даже родственников. 

Ляшенко В.І.  Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»?: монографія / В.І. Ляшенко, Є.В. Котов; НАН України, Інститут економіки промисловості; Полтавський ун-т економіки і торгівлі. – Київ, 2015. – С82-88
 
Фото