Сталий розвиток регіонів з позицій економічної безпеки
 Наукові доповіді  23.11.2017507  05.0
Під час міжнародної конференції у Познані, Польша 8 вересня 2016 р. "Розвиток Великопольского регіону на підставі економіки з низької емісіей вуглероду" науковими співробітниками ІЕП НАН України була представлена 
 
ДОПОВІДЬ
“Сталий розвиток регіонів з позицій економічної безпеки”
 
Вирішення проблем розробки обґрунтованої стратегії сталого розвитку країни або регіону є найважливішим завданням сьогодення. Але ця стратегія повинна ґрунтуватися на аналізі рівня соціо-еколого-економічного (СЕЕ) розвитку. Така назва апріорі передбачає три складових розвитку: соціальну, екологічну та економічну, збалансованість яких займає одне з провідних місць серед проблем сталого розвитку країн або регіонів. Системне узгодження і баланс цих трьох складових і на цій основі розроблення стратегії розвитку - завдання надзвичайної складності.

У більшості формулювань стратегій спостерігається обов'язкову наявність в визначеннях цільових орієнтирів, на досягнення яких повинна бути спрямована стратегія. Тому, наукове обґрунтування кількісних орієнтирів індикаторів стратегій розвитку є необхідним та актуальним. На жаль, у більшості відомих стратегій відсутні критерії досягнення сталого розвитку як в цілому, так за складовими. Це робить такі стратегії декларативними бекз будь-якого наукового обґрунтування.

 Сталий розвиток є інтегральною характеристикою стану економічної системи, оскільки система включає ряд підсистем - найважливіших, взаємопов'язаних структурних складових розвитку економічної системи, що відображають функціонування окремих сфер економіки: економічну, соціально-демографічну та еколого-рекреаційну складові (на регіональному рівні - 74 індикатора).
Основа концепції визначення стратегічних цілей сталого розвитку включає два етапи:
1. Інтегральна оцінка динаміки сталого розвитку в порівнянні з інтегральними граничними значеннями (відсутність порівняння з граничними значеннями призводить до помилкового висновку щодо максимізації інтегрального індексу).
2. Визначення сценаріїв модернізації економіки з позицій економічної безпеки і сталого розвитку.

 Формування інтегрального індексу складається з наступних етапів: форма інтегрального індексу, етапи нормування, визначення вагових коефіцієнтів та обґрунтування вектора порогових значень. Як форма інтегрального індексу обрана мультиплікативна, а не адитивна завдяки своїм перевагам

 Аналіз методів нормування виявив їх недоліки, тому запропоновано комбінований метод, який об'єднує метод по еталонних значень і метод за розмахом варіації.
 Для визначення вагових коефіцієнтів існує низка методів: експертні оцінки, моделювання, метод Головних компонент, ігрові методи. Експертні оцінки вносять певну частку суб'єктивізму і навіть не виключають принципових помилок, тому не рекомендуються для застосування. Доцільно використовувати формалізовані математичні методи. Найбільш загальнодоступним є метод Головних компонент пакета Статистика.

 Разом з тим, всі відомі методи визначення вагових коефіцієнтів мають один спільний недолік - сталість вагових коефіцієнтів на всьому аналізованому періоді. Істотні зміни в політичній і зовнішньоекономічній ситуації призводять через деякий час до радикальних змін емпіричних оцінок економетричних взаємозв'язків, а це, в свою чергу, викликає зміни вагових коефіцієнтів. Тому пропонується метод "Ковзної матриці", суть якого полягає в послідовному зсуві матриці мінімально необхідного розміру вздовж періоду часу і визначення вагових коефіцієнтів за даний часовий період з використанням методу Головних компонент.

 Будь-яка динамічна система характеризується допустимими межами свого існування. У контексті економічної безпеки потрібно для кожного індикатора визначити вектор порогових значень (нижнє критичне, нижній поріг, нижнє оптимальне, верхнє оптимальне, верхній поріг, верхнє критичне). Пара оптимальних значень визначає гомеостатичне плато, що забезпечує найбільшу стійкість системи до збурень, і характеризується наявністю негативного зворотного зв'язку. Ліворуч і праворуч області з нейтральною і позитивним зворотним зв'язком, що може призвести до повного руйнування системи.

 Для визначення вектора порогових значень існує низка методів, розташованих в рекомендованому порядку їх використання.
При неможливості використання перших двох методів рекомендується один з стохастичних методів - метод t-критерію. Для відомої вибірки будується функція щільності ймовірності і визначається математичне очікування і середньоквадратичне відхилення (сигма). Тоді діапазон оптимальних значень буде дорівнювати: МО плюс / мінус сигма, а діапазон порогових значень - МО плюс / мінус (t x сигма), де t - з таблиці Стьюдента.

 Використовуючи запропоновану методологію, можна отримати динаміку інтегральних індексів трьох складових сталого розвитку, а після чергової інтегральної згортки - динаміку інтегрального індексу сталого розвитку (в даному випадку - для Донецької області).
 Як випливає з розрахунків, вектори інтегральних порогових значень складових сталого розвитку істотно відрізняються, що свідчить про різне наближення інтегральних індексів до своїх середніх оптимальних значень, а динаміка їх відхилень свідчить про диспропорції сталого розвитку.
  Після отримання динаміки інтегрального індексу сталого розвитку, необхідно визначити ціль, або декілька цілей на найближчі 5 (або 10, 15) років. Наприклад, забезпечити перебування інтегрального індексу сталого розвитку на рівні нижнього порога, в середині між нижнім порогом і нижнім оптимальним та на рівні нижнього оптимального. Це інерційні сценарії розвитку, що зберігають існуючі диспропорції сталого розвитку. А також два сценарію збалансованого сталого розвитку з відхиленням інтегральних індексів від середніх оптимальних значень на 0,1 і 0 інтегрального індексу (повноцінний сталий розвиток).
 Знання стратегічних цілей обумовлює необхідність вирішення завдання декомпозиції інтегрального індексу (оберненої задачі), тобто завдання синтезу значень складових і їх індикаторів для знаходження інтегрального індексу в заданих межах. Рішення такого завдання можливе з використанням адаптивних методів регулювання з теорії управління, що дає можливість визначити необхідні значення складових і їх індикаторів в кожному прогнозному році.

 Спочатку така процедура проводиться на рівні складових сталого розвитку, а потім на рівні індикаторів кожної складової, тобто здійснюється послідовна декомпозиція інтегрального індексу, результатом якої є наукове обґрунтування стратегічних орієнтирів використовуваних індикаторів.
Використовуючи формули обчислення індикаторів і метод нормування, можна отримати стратегічні значення основних макропоказників, що є основою стратегічного планування прискореного розвитку країни або регіону будь-якого рівня.

 Результати свідчать, що найбільший ефект сталого розвитку можна отримати при застосуванні сценарію повноцінного сталого розвитку - рівновіддаленості інтегральних індексів від їх середніх оптимальних значень.
А запропонована методологія розробки стратегічних сценаріїв сталого розвитку з позицій економічної безпеки є універсальною і може бути використана для будь-якої країни, регіону або адміністративного району при плануванні на середню або довгострокову перспективу.

Доповідь підготували:
Амоша О.І., академік НАН України, директор ІЕП НАН України;
Харазишвили Ю.М., професор, д.е.н., ст. наук. співр.; 
Ляшенко В.І., професор, д.е.н., ст. наук. співр.; 
Квилинский О., доктор філософії (економіка), член-кореспондент АЕН України.
Фото

Інститут економіки промисловості, ІЕП НАН України.