Концептуальні підходи до соціальної політики України за умов нестабільності
 Публікації  21.09.2017175  00.0

Панькова Оксана Владимировна
Панькова Оксана Володимирівна
Pankovа Oksana
зав.сектором проблем економічної соціології
Інституту економіки промисловості НАН України, 
старший науковий співробітник Інституту соціальної
та політичної психології НАПН України,
кандидат соціологічних наук, доцент 
 
 
Прагнення України до інтеграції в кращі світові соціальні системи, пошук гідного місця серед розвинених країн, а також необхідність збереження та розвитку людського потенціалу країни в умовах нестабільності та руйнування усталеного соціального порядку потребують формування та реалізації таких концептуальних підходів до соціальної політики, які б сприяли мінімізації та подоланню соціальних ризиків та небезпек та створювали умови та можливості для соціальних перспектив людини, суспільства і країни.
Оцінити досягнення України у формуванні та реалізації соціальної політики за термін набуття незалежності вкрай складно. Це обумовлено непослідовністю дій та невиконанням обов’язків держави щодо потреб забезпечення соціального розвитку через відповідну соціальну політику. Так, у 1994 р. прийнята та не виконана Постанова Верховної Ради України «Про розробку Концепції соціальної політики України». Протягом 1997-2000 рр. та 2001-2004 рр. були схвалені Указами Президента України «Основні напрями соціальної політики». Але термін дії їх вичерпано, а Україна вже шість років не має правового документа з соціальної політики.
Дослідження соціальної політики за умов нестабільності є актуальними серед вітчизняних фахівців та науковців соціально-економічної, управлінської спрямованості. На особливу увагу заслуговують напрацювання Е. Лібанової, М. Долішнього, Н. Чумаченка, О. Макарової, А. Колота, О. Грішнової, О. Новікової, В. Антонюк, У. Садової, Н. Балтачеєвої, А. Гриненко, Л. Семів та інших. Наукові узагальнення та обґрунтування дають підставу для удосконалення демографічного та людського розвитку, соціально-трудових відносин та соціально-трудової сфери, формування людського та соціального капіталу, визначення особливостей регіональної соціальної політики тощо.
Серед вітчизняних соціологів дослідження специфіки функціонування українського суспільства, різних його сфер за умов нестабільності здійснюють А.Арсеєнко, С.Бабенко, Л.Бевзенко, В.Ворона, Е.Головаха, О.Демків, Т.Загороднюк, Е.Злобіна, О.Куценко, С.Макеєв, А.Малюк, Н.Паніна, Т.Петрушина, В.Пилипинко, В.Резнік, А. Ручка, Ю.Саєнко, Н. Соболєва, О.Симончук, Є.Суїменко, Н.Толстих, Л.Хіжняк, М.Шульга та ін..
Проте загальних методологічних розробок з соціальної політики з врахуванням потреб ефективного та якісного управління за умов нестабільності немає. Тому постає гостра необхідність визначити та реалізувати основні стратегічні умови та вимоги до формування і впровадження соціальної політики України на сучасному етапі. Соціальна політика може бути ефективною за умов врахування стратегічних орієнтирів країни, потреб та соціальних інтересів її населення, а також кращих міжнародних соціальних стандартів.
При формуванні соціальної політики стратегічним орієнтиром має стати досягнення соціальної безпеки. Головною вимогою будь-якого розвитку є створення умов безпеки. Це трансформується на людину, суспільство, державу. Досягти соціальної безпеки можливо при поєднанні державної політики у сфері національної безпеки та соціальної політики.
В сучасних умовах прагнення до кращих світових стратегічних орієнтирів неможливо не орієнтувати соціальну політику держави на забезпечення людського розвитку. При формуванні правового документа з соціальної політики України необхідно забезпечити узгодження вітчизняних концептуальних засад формування соціальної політики з міжнародними концепціями людського розвитку та соціального управління. Необхідним є включення до стратегічних пріоритетів соціальної політики досягнення рівня розвитку людського потенціалу відповідно до кращих міжнародних показників його оцінки та врахування індикаторів і показників регіонального людського розвитку, визначених більш комплексно за вітчизняною методикою.
Значним недоліком попередніх правових документів з соціальної політики на 1997-2000 роки та на період 2004 року була відсутність цілеспрямованих дій щодо забезпечення людського розвитку, нагромадження людського капіталу. Напрацювання науковців та фахівців України у цій сфері, зміст доповідей Президентів України Верховній Раді України та звернень до народу України впродовж останніх п’яти років, а також запровадження статистичної звітності з регіонального людського розвитку дають значні підстави для виокремлення в структурі соціальної політики самостійного напряму щодо забезпечення людського розвитку.
Конструювання соціальної політики без контексту соціальної держави та навпаки є штучною конструкцією. Забезпечення соціальної політики можливо за умов відповідності моделі соціальної політики та соціальної держави, спільної мети, принципів, пріоритетів, напрямів, завдань та механізму реалізації. Пропонується одночасно з формуванням правового документа з соціальної політики ініціювати розробку відповідної концепції (стратегії) соціальної держави. При їх розробці доцільно забезпечити органічне сполучення змісту загальних та окремих положень, їх координацію та взаємообумовленість.
Зовнішній вплив на соціальну політику відбувається за умов глобалізації. Це потребує стимулювання розвитку її позитивних сторін (економічне зростання за рахунок нової якості людських ресурсів, нагромадження людського капіталу, раціональне використання інтелектуального капіталу тощо) та попередження негативних проявів (поглиблення соціальної нерівності, поширення ідеології споживання, соціальних хвороб, насильства тощо).
Соціальна політика реалізується через діяльність, спрямовану на формування та встановлення певного соціального порядку в соціальній системі для здійснення функцій збереження, ефективного функціонування та розвитку. Вона залежить від якості та ефективності соціального управління, що визначається стратегічними заходами щодо розбудови соціальної держави, соціальної орієнтації економіки та застосуванням соціальної відповідальності всіх об’єктів соціальної політики за стан людського та соціального розвитку. При формуванні змісту соціальної політики доцільно виокремити положення, які визначають напрями та заходи ефективного соціального управління.
У теперішній час, у зв’язку з глобальною економічною кризою, змінилось зовнішнє середовище, одночасно зросли соціальні ризики та небезпеки, загострились проблеми у безпеці, гарантіях зайнятості, навчанні, відпочинку, самореалізації тощо. Зменшились рушійні сили та чинники розвитку, зросли роль і місце людини, яка стала головною в цивілізаційному прогресі. Вирішального значення в економічному зростанні набувають людський капітал, якість робочої сили, мотивація ефективної праці. Сучасні концептуальні засади формування соціальної політики України мають закладатися на основі синхронізації вітчизняного досвіду з кращим досвідом розвинених країн, застосуванням новітніх концептуальних підходів щодо успішного соціально-економічного і людського розвитку. В основі соціальної політики за умов глобалізаційних викликів мають стати концепції:
соціальної безпеки, що забезпечує попередження виникнення та ліквідацію соціальних небезпек і ризиків та формування умов людського й соціального розвитку;
соціальної держави, яка спрямована на підвищення рівня та якості життя населення шляхом забезпечення ефективної зайнятості та соціального захисту, соціальної відповідальності бізнесу в умовах сучасної ринкової економіки, формування середнього класу, захисту прав і свобод людини тощо;
людського розвитку, що орієнтована на розвиток кількісних та якісних параметрів людського потенціалу шляхом розширення можливостей вибору людини;
людського капіталу, що виступає основним чинником виробництва, і втілює продуктивні здібності людини, сформовані в результаті інвестицій в освіту, охорону здоров’я, мотивацію та мобільність;
економіки знань, яка обґрунтовує тезу, що основним чинником суспільного розвитку в сучасних умовах є знання і нагромаджений капітал ;
соціального капіталу, що встановлює норми взаємодії та довіри, які виникають у суспільних та трудових відносинах;
інноваційного розвитку, яка визначає безперервний потік інновацій, що є результатом діяльності людей з високими якісними характеристиками, головним чинником розвитку та конкурентоспроможності країни;
сталого розвитку, що вимагає соціальної відповідальності нинішнього покоління перед прийдешніми поколіннями за ресурсне забезпечення життєдіяльності людського потенціалу при здійснені збалансованої економічної, соціальної та екологічної політики.
Практична реалізація соціальної політики держави передбачає стратегічні дії з боку Уряду – на основі визначених концептуальних засад розробити стратегію дій, план її виконання, відповідальність за здійснення, незалежно від складу Уряду. Яскравим прикладом для наслідування може стати досвід Казахстану.
Обов’язковою умовою розробки і реалізації ефективної соціальної політики в регіонах і країни в цілому за умов нестабільності, малокерованості має стати тісна співпраця органів державної та регіональної влади з наукою, використання результатів наукових досліджень у практиці управління, для гнучкості реагування, а результативність цієї роботи має бути представлена перед суспільством
Фото