Соціальна відповідальність як ціннісна засада забезпечення сталого розвитку
 Публікації  23.11.2017269  05.0

Панькова Оксана Володимирівна,
зав.сектором проблем економічної соціології
Інституту економіки промисловості НАН України, 
старший науковий співробітник Інституту соціальної
та політичної психології НАПН України,
кандидат соціологічних наук, доцент 

Панькова Анна Дмитрівна
аспірант Інституту економіки промисловості НАН України (м.Донецьк)
 

 
Множинність і глобальний характер проблем і викликів, з якими зіткнулося світове співтовариство на рубежі століть, практично у всіх сферах своєї життєдіяльності обумовлено руйнуванням загальноприйнятних основ суспільного порядку через соціальну нестабільність, посиленням небезпек світового  масштабу, загостренням проблем обмеженості ресурсів, неусталеності соціального та економічного розвитку і їх наслідками глобальним забрудненням навколишнього середовища тощо. У зв’язку з цим наприкінці першої декади XXI століття значно зростає дослідний інтерес до  відповідальності як наукової категорії, як морально-ціннісної засади соціальної взаємодії,  як способу управління  і регуляції соціальної поведінки суб’єктів суспільних відносин і продукування відповідних соціальних практик у найрізноманітніших  формах і проявах. Основною функцією відповідальності є підтримка цілісності суспільства, громадської злагоди, соціальної справедливості, вдосконалення суспільних  відносин.
В умовах нестабільності затребування соціальної відповідальності соціальних суб’єктів за наслідки суспільної і соціальної діяльності стає необхідною умовою і провідним пріоритетом життєдіяльності і суспільства в цілому, і кожної з його підсистем,  і великих і малих соціальних груп,  і кожної окремої  людини. Оскільки змістом соціальної відповідальності є дотримання суб'єктами суспільних відносин  соціальних норм і цінностей через виконання своїх обов'язків і розв’язання соціальних завдань заради спільного результату, то   соціальний порядок, який їх продукує  є фундаментом, на тлі якого реалізується чи не реалізується їх  соціально-відповідальна поведінка. В умовах соціальної нестабільності проблемою як раз і виступає визначення змісту і наявність соціального порядку, що продукує норми та цінності. Пріоритетом і провідною цінністю за сучасних умов  виступає  забезпечення глобальної  техногенної безпеки і збереження людської цивілізації,  навколишнього середовища  території, регіону, країни,  планети в цілому.
Соціальна  відповідальність як ціннісна засада і принцип  управління, як показник якості соціальних і економічних  відносин, як морально-етична риса людини тісно пов’язана з концепціями сталого і людського розвитку.
 
 
Модель соціально відповідальних відносин передбачає  соціально-економічну  ефективність на засадах соціальної  справедливості, де суспільним  тлом соціальної взаємодії виступає соціальна згуртованість, толерантність, довіра. Саме ці умови сприяють забезпеченню сталого розвитку, розкриттю людського потенціалу суспільства і людини. 
Світова фінансово-економічна і духовно-ціннісна криза цивілізаційного масштабу стимулюють пошук   альтернативної моделі економіки. У зв’язку з цим  активно розробляються  концепції «соціально орієнтованої  економіки», «сталого розвитку», «людського розвитку» тощо.  Ідея формування економічної моделі «соціально відповідальної економіки» набуває особливою значущості  і все частіше стає предметом обговорення не тільки в наукових колах, а й серед політиків [1] 
В Україні розробка Наукових основ Національної стратегії сталого розвитку України (НОНССРУ) є своєчасною і необхідною[1]. Вона спрямовується на  визначення  власного світогляду на підставі духовно-культурних соціальних регуляторів поведінки (цінностей, норм, традицій та ін.).   Такими регуляторами для органів влади, населення, недержавних організацій та інших суб'єктів господарювання  виступає  колективна соціальна відповідальність, демократія - дотримання прав громадян щодо участі у прийнятті управлінських  рішень, соціальна згуртованість, соціальний капітал та ін.
Специфікою функціонування сучасних економічних систем є високий ступінь економічної свободи суб'єктів господарської діяльності, проте її ефективність неможлива без гармонізації взаємодії між ними на принципах взаємної соціальної відповідальності, на принципах соціального діалогу і балансу соціальних інтересів.
Під соціально відповідальною ринковою економікою дослідники розуміють таку модель економіки, яка передбачає взаємодію суб'єктів господарської діяльності на принципах взаємної соціальної відповідальності. Найважливішою ознакою цієї моделі є принцип колективної відповідальності, що базується на  соціально-відповідальному  мисленні і поведінці всіх учасників економічної діяльності[2]
Втіленням Концепції сталого розвитку на виробничому рівні за сучасних умов стає  модель управління корпорацією - корпоративна сталість, яка охоплює її економічну, соціальну та екологічну діяльність, оптимізує мінімізацію ризиків та використовує можливості в цих трьох сферах свого розвитку. Це уособлює  «мікроекономічний» рівень концепції сталого розвитку, де корпоративна сталість є тлом для створення вартості, впровадження екологічного менеджменту  та управління людським капіталом [3], в основі якої  - Стандарт ISO-26000 «Керівництво з соціальної відповідальності» і містить визначення поняття  соціальної  відповідальності (social responsibility) як  відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку, яка сприяє сталому розвитку, здоров'ю і добробуту суспільства; враховує очікування заінтересованих сторін; відповідає існуючому законодавству і узгоджується з міжнародними нормами поведінки; інтегрована у діяльність всієї організації і реалізується нею на практиці взаємовідносин  [4]. З цього приводу  класики сучасного менеджменту,  зазначають, що цивілізованому бізнесу необхідно дотримуватися сумісництва прибутковості з відповідальністю,  «конвертувати» соціальну відповідальність в нові можливості для перетворення соціальних проблем в економічні можливості та економічну вигоду, в виробничі потужності, в компетентність персоналу, в людський капітал і зміцнення конкурентоспроможних позицій.
Усе вищесказане можна впровадити в суспільні практики  за умов розробки і впровадження    духовно-культурних та ціннісних  засад  сталого розвитку. Не можна не погодитися з Безруковою О., яка  стверджує, що сучасними дослідниками  розглядаються різні проблеми суспільства у різних контекстах: екологічному, політичному, правовому, особистісному, управлінському, педагогічному тощо. Проте  досліджень, пов’язаних  з цінностями, традиціями та іншими  духовно-культурними регуляторами суспільного життя у контексті сталого розвитку не так багато. Провідною ідеєю тут мають виступити механізми регуляції соціальної   поведінки суб’єктів господарювання  як один з різновидів ресурсів, наявність (або відсутність) яких визначають спрямованість та результативність їх сумісної діяльності  щодо забезпечення сталого і людського розвитку [5]. Інтеріоризація соціальних цінностей відповідальності, солідарності, згуртованості, соціальної справедливості неможлива без збалансування соціальних інтересів цих суб’єктів, без довіри, без виконання кожним з них своїх обов’язків заради спільного результату  відповідно з трьома напрямами сталого розвитку - соціального, економічного, екологічного.
Тому різко зростає потреба у розробці напрямів розвитку теорії та практики забезпечення сталого розвитку на засадах  духовно-культурної та ціннісної складової сталого розвитку. Загальновизнаною стає точка зору, згідно з якою реальне втілення ідеї сталого розвитку потребує наявності у людей (як тих, що управляють процесом забезпечення сталого розвитку, так і всіх, хто належить до суспільства чи спільноти, сталий розвиток яких забезпечується) відповідних ідеалів, цінностей, правил, стандартів поведінки, без яких сталий розвиток так і залишиться лише ідеєю. Відповідно, і наукові основи забезпечення сталого розвитку неодмінно мають включати питання залучення ціннісних засад, які ініціюють та регулюють діяльність всіх соціальних суб'єктів, від яких залежить сталість розвитку України. Так, Інститут людських цінностей Якова Соедендорпа (Jacob Soetendorp Institute for Human Values) спільно із робочою групою Хартії Землі (однієї з ініціатив ООН) з питань релігії, духовності та етики започаткував Проект «Духовні виміри сталого розвитку». Цінності, пов’язані зі сталим розвитком були сформульовані Хартією Землі (2000), Всесвітнім самітом зі сталого розвитку (WSSD 2002) та Групою глобального сценарію (Global Scenario Group). Політичні документи ООН та ЮНЕСКО, у яких розглядаються питання сталого розвитку та освіти для сталого розвитку, наголошують на важливості змін соціальних і життєвих  цінностей людей, щоб установки та поведінка могли робити внесок у досягнення сталого розвитку.
Таким чином, актуальним для забезпечення і  сталого, і людського  розвитку є пошук та формування відповідної системи цінностей, або, більш широко – духовно-культурного підґрунтя сталого розвитку. Інакше кажучи, має бути створений духовно-культурний потенціал практичної реалізації ідеї сталого розвитку, який включатиме відповідні базові принципи діяльності, світоглядні цінності, норми, стандарти поведінки та взаємодії та ін., які мають розділятися всіма ключовими суб'єктами сталого розвитку.
Відповідно метою  розробки Наукових основ Національної стратегії сталого розвитку України (НОНССРУ), що зараз широко обговорюється в наукових колах для втілення їх в практику державного управління,  має стати  створення відповідних  наукових засад державної політики. Вони мають бути спрямовані на  формування духовно-культурного потенціалу сталого розвитку, відповідального господарювання, впровадження механізмів реалізації колективної соціальної відповідальності відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни, забезпечення здоров’я людини, її екологічної безпеки та соціальної захищеності. Актуалізується необхідність визначення та врахування притаманних українському суспільству духовно-культурних соціальних регуляторів поведінки (цінностей, норм, традицій та ін.) для формування у органів влади, населення, недержавних організацій та інших суб'єктів сталого розвитку відповідних настанов та уявлень щодо значущості сталого розвитку та механізмів його досягнення. Це, в свою чергу, є необхідним для розробки та впровадження адекватних механізмів державного та регіонального управління, які передбачають формування та використання наявних елементів духовно-культурного потенціалу сталого розвитку.
Основними завданнями мають стати:
розвиток духовно-культурного засад взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, інститутів громадянського суспільства та населення в цілому, формування ощадливого ставлення до природних ресурсів України;
визначення перспективних напрямів розвитку та залучення духовно-культурного потенціалу суспільства
 збереження та розвиток духовно-культурного потенціалу людини і суспільства, історичної та культурної спадщини українського народу;
розробка відповідних нормативно-правових і організаційно-управлінських механізмів реалізації цих напрямів;
популяризація соціально-відповідальної господарської діяльності, створення нормативно-правових, інституційних умов, які сприятимуть впровадженню моделей соціально-відповідального ведення бізнесу.


Література:
1. Рихтер К. К., Пахомова Н. В. Мировой кризис, ответственность ученых и драйверы развития экономической науки //Вестн. С.-Петерб. ун-та. Сер. 5: Экономика. 2009. Вып. 3. С. 12–20.
2. Канаева О.А. Социальная ответственность субъектов хозяйственной деятельности в посткризисной экономике. -  Вестник СПбГУ. Сер 5. - 2010. Вып. 4. – С. 25-33.
3. Про корпоративну сталість. http://moodle.udec.ntu-kpi.kiev.ua/moodle/mod/resource/view.php?id=4402
4. Сталий розвиток та корпоративна соціальна відповідальність http://moodle.udec.ntu-kpi.kiev.ua/moodle/mod/resource/view.php?id=4404
5. Безрукова О. Ответственность в социологическом дискурсе. / Социология: теория, методы, маркетинг. – 2010. № 2. -  С.132-141

[1] Проект «Наукові основи національної стратегії сталого розвитку України» розроблено державною установою «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку національної академії наук України» у 2013 р.
 
Фото