Національна доповідь. Відродження Донбасу: оцінка соціально-економічних втрат і пріоритетні напрями державної політики
 Держава  23.11.2017264  05.0
Пріоритетність врахування в державній політиці безпрецедентних процесів на Донбасі, що спричиняють людські, моральні, політичні, екологічні та економічні втрати, радикально змінюють суспільні відносини, не викликає сумнівів. Масштабний воєнний конфлікт, безперечно, вкрай негативно впливає на і без того не надто потужний економічний потенціал країни. Йдеться як про результати безпосереднього руйнування економіки регіону – окупованої й підконтрольної Україні частини, – так і про зумовлені цим проблеми безпосередньо зв‘язаних із ним підприємств. Проведення цілого комплексу назрілих політичних, соціальних і економічних реформ наразі відкриває можливості для кардинального реагування, але водночас потребує дуже чіткого узгодження специфічних новацій, адресованих саме Донбасу, із загальними, що поширюватимуться на всю Україну, та з тими зобов‘язаннями, які взяла на себе наша держава в рамках асоціації з ЄС. Брак ресурсів істотно обмежує можливості спрямування на відродження Донбасу бюджетних коштів, надії на зовнішні інвестиції можуть не виправдатися, тому надзвичайно важливим видається залучення коштів населення. Задля цього необхідно реформувати систему оподаткування і розподілу доходів між бюджетами різних рівнів, перейти до формування бюджету розвитку за рахунок бюджетних асигнувань, державних внутрішніх позик, ресурсів спеціалізованих фінансових інституцій та державних цінних паперів з преференціями щодо їх придбання населенням за рахунок власних заощаджень. Економіка Донбасу вже давно не відповідала навіть дуже скромним сучасним вимогам – застарілі технології, небезпечні та шкідливі умови праці, висока енергоємність десятки років потребували докорінних змін. Але будь-яка пропозиція наштовхувалась на нездоланну перешкоду: необхідність забезпечення зайнятості працівників, які неминуче втратять роботу внаслідок реконструкції. І кожного разу влада не наважувалась на рішучі дії. Наразі економіку зруйновано, і питання стоїть в контексті її відродження. Під відродженням Донбасу розуміється розбудова прийнятної для життя території з урахуванням всіх особливостей та труднощів, обумовлених безпосередньою близькістю зони бойових дій. Знищення технологічно застарілої економіки і розрив традиційних зв‘язків з тимчасово окупованими територіями та Росією змушує не тільки до формування принципово іншого господарського комплексу, а й до пошуку нових ринків постачання необхідної сировини, комплектуючих і збуту виробленої продукції. Та хоча країна в цілому вже будує свою стратегію, реалізує торгово-економічні й валютно-фінансові проекти без ресурсного потенціалу Донбасу, все це дається доволі важко і, головне, не може бути причиною чи навіть аргументом нехтування регіоном. В багатьох випадках нагальною потребою стане формування схем виробничих процесів із залученням до них підприємств Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та інших областей України. Це означає необхідність: - зміни системи розселення; - будівництва нових доріг і комунікацій; - будівництва/ремонту об‘єктів соціальної інфраструктури, передусім житла; - заохочення інвестицій в інноваційні об‘єкти та технології; - стимулювання прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, що забезпечуватиме робочі місця для мешканців території і постачання населенню необхідних товарів та послуг. 7 Виконання визначених завдань потребуватиме специфічних рішень, зокрема пов‘язаних із наданням певних преференцій. Події на Донбасі мають і дуже важливий психологічний вплив на українське суспільство та українську державу. Міф про те, що Донбас годує всю країну, що дуже довго – і слід зазначити, доволі вдало – формувався місцевою елітою, та дуже міцно вкоренився у свідомості місцевих жителів, зруйнований суворою реальністю. І якщо цього (можливо) ще не розуміють мешканці окупованих територій, то все глибше усвідомлюють ті, хто їх залишив, хто животіє поблизу так званої лінії розмежування, хто працює на підприємствах Запорізької, Дніпропетровської, Харківської областей. Але разом з цим, загалом позитивним, хоча і дуже болючим, результатом, війна на Донбасі породила цілий ряд викликів та загроз соціо-психологічного характеру. Зокрема, слід зазначити істотний перерозподіл соціального статусу окремих професій. На фоні цілком очікуваного та зрозумілого підвищення соціальної ролі військових через значне скорочення (а в окремих випадках і повну зупинку) роботи шахт цілком реальною виглядає зміна соціальної ролі шахтарів, яка упродовж всього періоду незалежності була важливою складовою політичного життя країни. Цілий комплекс проблем пов‘язаний з масовим вимушеним внутрішнім переміщенням людей з регіону конфлікту. Дуже велика частина переселенців, попри загрози нових бомбардувань, за власним бажанням намагається переїхати до поселень, що максимально наближені до рідної домівки або навіть повернутися на окуповані території. Такі прагнення не варто кваліфікувати як прояви сепаратизму або антиукраїнських настроїв. У більшості випадків – це рефлексія на відсутність матеріального облаштування, житла та роботи, неможливість адаптації до умов життя у віддалених від Донбасу регіонах. Але це створює додаткове навантаження на території, що приймають внутрішньо переміщених осіб, і які самі переважною мірою і без того знаходились у вкрай поганому стані. Значна частина працездатних осіб не має роботи, а отже потребує допомоги (як вони самі, так і їхні родини). Через руйнування об‘єктів соціальної інфраструктури у вкрай складній ситуації опиняються люди похилого віку, інваліди, хронічно хворі. Зростання масштабів дитячого сирітства і безпритульності, за відсутності належної роботи, не лише провокує збільшення числа дітей, які не отримують освіти, але також є потенційною загрозою зростання злочинності. Тривалі воєнні дії та постійне збільшення чисельності їх учасників створюють проблеми поствоєнного синдрому і ресоціалізації демобілізованих і часто членів їхніх родин. Водночас необхідно підкреслити позитивні зміни соціо-психологічної ситуації в Україні, спричинені подіями на Донбасі. По-перше, істотно прискорилось формування української політичної нації, згуртованості суспільства навколо ідеї розбудови незалежної держави. По-друге, посилення соціальних зв‘язків багаторазово віддзеркалилось у зростанні соціального капіталу, зокрема завдяки налагодженню принципово нової системи контактів між абсолютно незнайомими людьми. По-третє, утворилася альтернативна офіційним ЗМІ інформаційна система, до формування і використання якої залучена значна частина українців, передусім молодого та середнього віку, що вочевидь сприяє формуванню демократичного суспільства. По-четверте, саме усвідомлення суспільної небезпеки і прагнення її уникнення зумовило масовий волонтерський рух, який є найбільш очевидним і яскравим проявом діяльності громадянського суспільства. Таким чином, на тлі величезних економічних та політичних проблем, трагедія Донбасу зумовила надзвичайно важливі позитивні суспільно-політичні наслідки. 8 Відродження Донбасу потребує цілеспрямованої систематичної і системної роботи владних структур, широкого залучення громадянського суспільства, міжнародних організацій. Необхідно максимально опрацювати накопичений в різних країнах, важким шляхом отриманий досвід та, за можливості, адаптувати й використати його в Україні. Політичне визнання. Попри будь-які оцінки лояльності населення Донеччини та Луганщини до центральної влади країни, його патріотичного або непатріотичного налаштування, нарешті ставлення до російської агресії, українське суспільство повинно визнати, що Донбас є частиною унітарної держави, яка всебічно постраждала від воєнного конфлікту і ще довго потребуватиме реабілітації. Отже, наріжним каменем відродження Донбасу має стати консолідація зусиль влади, суб‘єктів економічної діяльності та громадян і величезні, насамперед власні, фінансові ресурси усієї держави. Економічне відродження. Донбас має стати майданчиком для комплексного впровадження найсучасніших методів управління та організації економічних процесів, , де важливу роль відіграватимуть розвиток соціальної відповідальності бізнесу і різноманітні форми публічно-приватного партнерства. Саме тут мають запроваджуватись кластери, залучатись внутрішні інвестиції, працівники мають стати інвесторами та отримувати свою частку прибутків (як це відбувається в демократичних європейських країнах), а бізнес – податкові канікули під дієвим громадським контролем для запобігання зловживань. Враховуючи особливу складність та навіть ризики життя на територіях, близьких до зони конфлікту, неминучим є встановлення підвищених стандартів вартості публічних послуг. Баланс ринку праці. Значна частина найбільш активних, креативних і самодостатніх громадян працездатного віку виїхала з території Донбасу. Тому необхідно переосмислення підходів до забезпечення зайнятості населення, яке залишилося. Розвиток нових секторів економіки і будівництво нових підприємств на сучасній технологічній основі потребуватиме іншої за якістю робочої сили. Частково проблему можна вирішити за рахунок підготовки, перепідготовки та перекваліфікації кадрів шляхом створення навчальних центрів та забезпечення їх необхідними обладнанням, кадрами і навчальними технологіями. Пропозиція робочої сили на регіональному ринку праці формуватиметься також за рахунок різних форм міграції (стаціонарної, вахтової, маятникової). За орієнтації переважно на циркулярну міграцію легше буде вирішити питання забезпечення прибулих 9 житлом та соціально-побутовими послугами, але важче – забезпечити економіку регіону кваліфікованою робочою силою в довгостроковій перспективі. Проте, залишається необхідність забезпечення зайнятості місцевого населення. Якщо можна розраховувати на успішну перекваліфікацію працівників машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, навіть металургії, то як свідчить світовий досвід, перекваліфікація шахтарів майже ніколи не приносить успіхів. Безперечно, можна спробувати надавати всім, хто втратив роботу, ваучери на житло, кредит, земельну ділянку. Однак, відсутність заняття у маси відносно молодих чоловіків у регіоні, перенасиченому зброєю, створює дуже серйозну небезпеку. Громадський порядок і безпека. Перенасичення зброєю та близькість непідконтрольних Україні територій зумовлює високий рівень загрози терористичних актів, проявів бандитизму і складну криміногенну ситуацію на Донбасі. Тому при будівництві й відновленні виробничих і соціальних об‘єктів потрібно передбачати їхній захист, посилення контролю за порядком на вулицях та в місцях масового скупчення людей. Вагомим ризиком є консервація налаштування на вирішення будь-яких суперечок і конфліктів виключно збройними методами. Необхідно концентрувати зусилля на подоланні і запобіганні в майбутньому проявів масової агресії, залученні для цього комплексу правоохоронних інструментів, методів психологічного впливу, роз‘яснювальної роботи і пропаганди. Мир і суспільна консолідація. Тривале військове протистояння та зростання людських втрат, перебування населення на окупованих і прилеглих до них територіях під інформаційним впливом російської пропаганди посилюють тенденції непорозуміння й протистояння в суспільстві. Їхнє подолання потребує величезної роз‘яснювальної та пропагандистської роботи, до якої мають долучитися всі, хто впливає на формування світогляду людей – освітяни, журналісти, депутати усіх рівнів. Громадянське примирення потребуватиме не менше 10-15 років і має стати невід‘ємною частиною складного й комплексного процесу консолідації українського суспільства, формування патріотизму та української ідентичності.

Доповідь підготували:
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України.
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України".
Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України".
Інститут економіки промисловості НАН України.
Інститут економіко-правових досліджень НАН України.

За участю:
Київського національного університету будівництва і архітектури. Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна. Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М.Білоконя. Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства. Авторський колектив: Лібанова Е.М., акад. – вступ, розділ 1.5, висновки, загальне керівництво підготовкою доповіді. Амоша О.І., акад. – розділи 1.3, 2.4, 3.3, 4. Вишневський В.П., акад. – розділи 1.3, 2.4, 3.3. Геєць В.М., акад. – розділи 1.2, 1.3, 2.4, 3.3, 3.4, 4. Бородіна О.М., чл.-кор. – розділи 1.2, 2.4, 3.3, 3.4, 4. Макарова О.В., чл.-кор. – розділи 1.1, 3.5. Шинкарук Л.В., чл.-кор. – розділ 1.3. Антонюк В.П., д.е.н. – розділ 2.4. Брюховецька Н.Ю., д.е.н. – розділ 3.3. Булєєв І.П., д.е.н. – розділ 3.3. Голян В.А., д.е.н. – розділи 1.4, 2.5, 3.6, 4. Дєєва Н.М., д.е.н. – розділи 1.1, 3.2, 3.6, 4. Джабраілов Р.А., д.ю.н. – розділ 4. Джумагельдієва Г.Д., д.ю.н. - розділ 4. Запатріна І.В., д.е.н. – розділ 4. Заяць Т.А., д.е.н. – розділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2. Зельдіна О.Р., д.ю.н. - розділ 4. Каленюк І.С., д.е.н. – розділи 1.1., 1.2, 2.3, 3.2. Кузьменко Л.М., д.е.н. – розділ 1.3. Левчук Н.М., д.е.н. – розділ 2.1. Лепа Р.М., д.е.н. – розділи 1.3, 2.4, 3.3, Лісогор Л.С., д.е.н. – розділи 1.1, 3.3, 3.5. Ляшенко В.І., д.е.н. – розділи 1.3, 3.3, 4. Мямлін С.В., д.т.н. – розділи 2.4, 3.3. Новіков В.М., д.е.н. – розділи 1.2, 1.3, 1.4, 2.3, 2.4, 3.2. Новікова О.Ф., д.е.н. – розділи 2.4, 3.2, 3.6, 4. Палеха Ю.М., д.г.н. – розділ 3.2. Плоский В.О., д.т.н. – розділ 3.2. Попова О.Л., д.е.н. – розділи 3.4, 4. 3 Прокопа І.В., д.е.н. – розділи 1.2, 3.4. Пшінько О.М., д.т.н. – розділи 2.4, 3.3. Рингач Н.О., д.н. з д.у – розділ 2.1. Тараш Л.І., д.е.н. – розділ 4 . Устименко В.А., д.ю.н. – розділ 4. Хвесик М.А., д.е.н. – розділи 1.4, 2.5, 3.6, 4. Цимбал О.І., д.е.н. – розділи 2.1, 3.3, 3.5, 4. Шубравська О.В., д.е.н. – розділи 2.4, 3.4, 4. Гвелесіані А.Г., к.е.н. – розділи 1.2, 2.3, 3.2. Герасименко Г.В., к.е.н. – розділ 1.1 Дяконенко О.І., к.е.н. – розділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2. Єремєєва Н.В., к.ю.н. - розділ 4. Збаразька Л.О., к.е.н. – розділи 2.4, 3.3, 4. Землянкін А.І., к.е.н. – розділи 1.3, 3.3, 4. Калашнікова Т.М. , к.е.н. – розділ 1.1 Корнійчук О.П.,к.е.н. – розділи 2.3, 3.2. Краєвська Г.О., к.е.н. – розділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2. Кримова М.О., к.е.н. – розділ 3.3. Логачова Л.М., к.е.н. – розділ 3.2. Лях О.В., к.е.н. – розділ 3.6. Малолітнева В.К., к.ю.н. - розділ 4. Нікіфорова В.А., к.е.н. – розділи 1.3, 2.4, 3.3, 4. Ничипоренко С.В., к.е.н. – розділ 1.1 ,3.5 Новак І.М., к.е.н. – розділи 1.1, 2.1, 3.3, 4. Охтень О.О. , к.е.н . – розділ 1.3. Панькова О.В., к.с.н. – розділ 3.6. Підоричева І.Ю., к.е.н. – розділи 3.3, 4. Позняк О.В., к.е.н. – розділи 1.1, 2.1, 3.5 Прокопенко К.О., к.е.н. – розділи 2.4, 3.4. Прокопенко Р.В., к.е.н. – розділ 3.3. Руссіян О.А. , к.е.н. – розділ 2.4. Снігова О.Ю., к.е.н. – розділ 1.3. Солдак М.О., к.е.н. – розділи 1.3, 3.3. Ткаченко Л.Г., к.е.н. – розділи 3.3, 3.5, 4. Толмачова Г.Ф., к.е.н. – розділ 4. Хмелевська О.М., к.е.н. – розділ 1.1 Череватський Д.Ю., к.т.н, - розділи 1.3, 2.4, 3.3, 4. Черенько Л.М., к.е.н. – розділи 1.1, 2.1, 3.5, 4. Швець П.В., к.е.н. – розділ 3.2. Шевцова Г.З., к.е.н. – розділи 1.3, 2.4, 3.3, 4. Ярош О.М., к.е.н. – розділи 3.3, 3.5, 4. Касперович О.Ю. – розділ 3.6. Петрова І.П. – розділ 4 . Охременко С.В. – розділ 4 .

 
Фото

відродження Донбасу.